Принципи формування мережі сміттєпереробних комплексів на території України

«Принципи формування мережі сміттєпереробних комплексів на території україни»

Капустянська М.О.

mariia.kapustyanska@gmail.com

https://www.facebook.com/profile.php?id=100008699895864

Повний текст роботи доданий для скачування

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДОСВІД ПРОЕКТУВАННЯ ТА ЛОКАЛІЗАЦІЇ СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ КОМПЛЕКСІВ

1.1. Теоретичні передумови виникнення явища утилізації побутових відходів

1.2. Узагальнення вітчизняного і закордонного досвіду проектування заводів для утилізаціх сміття та їх розташування

1.3. Фактори і умови розташування та проектування заводів для утилізаціх сміття

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНE ОБГРУНТУВАННЯ ПРИЙОМІВ ПРОЕКТУВАННЯ СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДІВ

2.1. Класифікація способів утилізації побутових відходів

2.2. Принципи розташування та проектування заводів для утилізаціх сміття

2.3. Засоби розташування та проектування заводів для утилізаціх сміття

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПРОЕКТУВАННЯ СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДІВ НА ПРИКЛАДІ КОМПЛЕКСУ В М. КИЄВІ, РАЙОН НИЖНЯ ТЕЛИЧКА

3.1. Загальні положення.

3.2. Розрахунок кількості та локалізації об’єктів сміттєпереробки

3.3. Аналіз вихідної ситуації

3.4. Вихідні дані для проектування.
3.5. Функціонально-планувальне рішення

3.4. Об’ємно-планувальне рішення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ССЗ – сміттєспалювальний завод

TПВ – тверді побутові відходи

СКЗП – система контролю забруднення повітря

Буд. – будівля;

Вул. – вулиця;

м. – місто;

Пд. – південь;

Пд.Сх. – південний схід;

мм – міліметр;

м – метр;

Рис. – рисунок;

ст. – сторінка;

ДБН – державно-будівельні норми.

 

ВСТУП

Проблема утилізації сміття стала дуже актуальною на сьогоднішній день. Хоча більшість розвинених країн уже давно вирішує питання надлишкового накопичення та утилізації відходів життєдіяльності, на жаль, тема якісних сміттєпереробних заводів порівняно нова і малодосліджена у нашій країні, вона залишає за собою масу простору для подальшого аналізу.  

В Україні функціонує декілька сміттєпереробних заводів, що не задовольняє потреби навіть на 4 %. Окрім того, функціонування жодного із даних заводів не відповідає екологічним вимогам, тому мною і була вибрана тема «Принципи формування мережі сміттєпереробних комплексів на території України», щоб краще зрозуміти якими ж саме повинні бути такі комплекси, яким має бути їх оптимальне розташування та розрахувати кількість таких об’єктів, що дозволить покласти початок «очищенню» нашої країни та її переходу до загальноєвропейських стандартів.

Актуальність дослідження

За індексом екологічної ефективності за 2014 рік Україна знаходиться на 95 місці після Аргентини та Зімбабве. Над проблемою забруднення планети працювали та працюють не лише науковці, екологи, геологи, біологи, лікарі. Дане питання так чи інакше стосується кожної професії, не оминаючи, звісно, і архітектури.

Мета і задачі дослідження

Мета дослідження: визначити принципи формування мережі сміттєпереробних комплексів на території України, сформулювати особливості їх проектування та локалізації.

Задачі дослідження

–        дослідити особливості і умови проектування та розміщення сміттєпереробних установ у літературі, проаналізувати і узагальнити світовий досвід;

–        структурувати отриману інформацію, визначити основні засоби формування мережі сміттєпереробних комплексів на території України принципи їх застосування;

–        продемонструвати на прикладі власного проектного рішення можливість розміщення екологічного сміттєпереробного комплексу межах міста та його «комунікацію» із населенням спираючись на виведені у дослідженні принципи проектування.

Об’єкт дослідження — сміттєпереробні комплекси.

Предмет дослідження — мережа сміттєпереробних комплексів на території України.

Методи дослідження

Для досягнення поставленої мети дослідження застосовуються як теоретичні, так і емпіричні методи наукових досліджень. Серед теоретичних методів застосовуються такі методи, як метод формалізації, метод ідеалізації, методи аналізу і синтезу, метод порівняння, метод дедукції та метод моделювання. Емпіричні методи дослідження, що застосовуються — метод спостереження, вимірювання, порівняння, метод експериментального проектування.

Передбачувана наукова новизна

Планується визначити засоби формування мережі сміттєпереробних комплексів на території України та сформулювати основні принципи їх проектування.

Передбачувана практична цінність

Результати дослідження можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях, у практичному проектуванні, у екологічних дослідженнях, у фаховій підготовці майбутніх архітекторів і містобудівників.



РОЗДІЛ 1. ДОСВІД ПРОЕКТУВАННЯ ТА ЛОКАЛІЗАЦІЇ СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ КОМПЛЕКСІВ

1.1. Теоретичні передумови виникнення явища утилізації побутових відходів

Після закінченням Другої світової війни рівень життя людей та їх психологічний стан став покращуватися, кількість населення  різко зростала, що і наразі свідчить про демографічний вибух на планеті. Паралельно відбувалася індустріальна революція, що дала людству нові технології, матеріали, ресурси. Виникали все нові і нові заводи, продукти повсякденного ужитку. Індустріальна революція посилила проблеми, пов'язані з утилізацією сміття. Їх обсяг постійно збільшується, а далі, скорочується і час циклу «виробництво - споживання - викидання». Виробники і торговці спонукають до прискорення товарообігу, пропонують все нові і нові моделі кожного разу із більшим числом функцій і властивостей. Споживання вже грає не тільки утилітарну роль, воно вселяє почуття безпеки і підживлює емоційно.

З одного боку життя людей дійсно покращилося: зростання кількості населення, розвиток, винаходи. Проте разом із новими продуктами і можливостями прийшов час споживацтва і надлишку. Це й досі призводить до тотального забруднення нашої домівки, планети Земля, до спустошення її природних ресурсів, а в результаті до неповоротних змін.

Вперше шляхи вирішення проблеми небезпечності побутових відходів були сформульовані в літературі, яка включала об’єкти обробки або захоронення сміття. Об’єкти обробки, такі як сміттєспалювальні установки, та захоронення відходів, наприклад, полігони, зазвичай називаються "небажаними об'єктами" в такій літературі. Також існує велика кількість літератури про розташування таких об'єктів. Робота Еркута і Неймана [1], є останнім оглядом, опублікованим у цій області. При розміщенні "небажаних об'єктів" за словами авторів головним завданням є уникнення і мінімізація негативних ефектів і несприятливого впливу на існуючі установи або населені пункти. Незважаючи на те, що вартість послуг “небажаного об'єкта” збільшується, коли він знаходиться далеко від населеного пункту, уникнення негативного впливу такого об'єкта на середовище, за думкою авторів, є більш важливим.

На сучасному ж єтапі розвитку суспільства та архітектури зокрема, уже не виникає проблем із близькістю розміщення даних об’єктів до громадської і навіть житлової забудови, адже заводи будуються цілком екологічними, інтерактивними для жителів міста ( наприклад, сміттєпереробний завод Amager Bakke у Копенгагені за проектом відомого архітектурного бюро BIG ) [2].

Існують також літературні дослідження, які розглядають лише проблему маршрутизації та управлінням небезпечними відходами. Ці дослідження мають за мету знайти оптимальні маршрути для небезпечних речовин (hazmats), які б мінімізували відстань між надходженням-призначенням.  Загалом використано два види ризику - соціальний ризик та вплив на населення. Соціальний ризик - це вірогідність виникнення аварії на об’єкті із небезпечними відходами, помножена на наслідки цього випадку, незахищенність населення, яке характеризується кількістю людей, що перебувають у небезпечних зонах [3]. Автори вважають, що для вирішення проблеми такого типу є два кроки. Перший крок визначити оптимальне розміщення об'єктів, а другий - оптимальну стратегії маршрутизації. Розташування об'єктів безпосередньо впливають як на ризики транспортування, так і на транспортні витрати. Таким чином, якщо вирішувати питання розміщення об’єкту та транспортних шляхів одночасно, тоді і результат буде більш ефективним, ніж поступовий підхід з точки зору вартості і ризику.

У деяких працях основна увага приділяється об'єднаним моделям маршрутизації небезпечних відходів. Моделі маршрутизації небезпечних відходів у літературі, як правило, є багатоцільовими програмними моделями, які можуть бути вирішені комерційними пакетами програмного забезпечення. У цих варіантах визначення маршрутизації небезпечних відходів головною метою полягає у ефективному моделюванні проблеми. Тому дослідження в цій галузі різняться більше представленими моделями, ніж варіантами розв'язання.

Перші спроби змоделювати проблему транспортування та прокладання маршрутів були розроблені Зогрофосом та Самарою [4]. Вони пропонують модель цільового програмування для одного виду шкідливих відходів, що мінімізує час проїзду, ризик транспортування та ризик утилізації. Недоліками їхньої моделі є те, що кожен популяційний центр постраждає тільки від найближчого об'єкта сміттєпереробки, і що кожен вихідний вузол може відправити свої небезпечні відходи лише до одного закладу. Для оцінення ризиків вони підсумовують, що ризики кожної ланки мережі рівні. Пізніше Ревел [5] представив модель, яка мінімізувала кривизну поєднання вартості та ризику. Вимірювання витрат приймається в міру пройденої відстані, а показник ризику приймається в міру незахищеності населення. Їх модель спрямована на визначення розміщення об’єктів утилізації, і шляхів між джерелами та пунктами призначення.

Стоверс і Палекар [6] розглядають тільки ризики  розташування-транспортування. Вони використовують експозицію населення як сурогат за ризиком, щоб мінімізувати ризик через місце розташування та транспортування. Проте розташування переробного закладу не обмежується певним відомим набором потенційних ділянок у даній моделі. Цей підхід є нереальним, оскільки більшість місць можуть бути непридатними з точки зору екології. Наприклад, щодо місця розташування полігонів сміття, дана ділянка повинна бути далеко від річок, озер та підземних вод, щоб запобігти будь-якому імовірному забрудненню протіканнями.

Джейкобс та Вармердам [7] характеризують транспортування небезпечних відходів як безперервний потік проблем. Їхня модель розташовує ангари для зберігання та сміттєпереробні заводи та визначає стратегії маршрутизації, мінімізуючи лінійну комбінацію витрат та ризиків у часі. Вони визначають ризик як загальну ймовірність виникнення аварії під час транспортування, зберігання або утилізації. Пізніше, Карент і Ратік [8] представили попередню модель із врахуванням власного капіталу заводів. На додаток до мінімізації затрат та ризиків, вони максимізують власний капітал заводів шляхом аналізу транспортування і розташування об'єкта ризику та власних коштів окремо. Ризик, спричинений опроміненням населення. Важливий недолік їхнього ходу думок у тому, що відходи не можуть транспортуватися через довший період часу. Вайман і Кубі [9] розглядають ті ж самі цілі, і їх формулювання думок схоже на формулування Карента та Райтіка [8]. Додатковим міркуванням у роботі Ваймана та Кубі [9] є вибір різних технологій для очисних споруд. Нові технології, використання сонячних батарей для детоксикації, порівнюється зі спаленням, з урахуванням вартості, ризику та власного капіталу.

Гіаннікос [10] розглядає чотири складові впливу і використовує фінансові завдання та цілі програмного забезпечення. Дані цілі - це мінімізація витрат, мінімізація загального сприйнятого ризику, рівномірний розподіл ризику серед населених пунктів та справедливий розподіл відходів уже після експлуатації очисних споруд.

Перша модель маршрутно-локалізаційного зразка, яка розглядає чисельні небезпечні види відходів Лістом та Мірхандані [11]. Модель має три цілі: мінімізація ризику, мінімізація витрат та максимізація власного прибутку. На додаток до пошуку ділянки для очисних споруд, модель також враховує ангари зберігання відходів та полігони. Автори пропонують нову функцію впливу ризику, яка обернено пропорційна квадрату відстані. Проте, вони не змогли застосувати складну функцію ризику, і вони прийшли до узагальнення одного типу небезпечних відходів, застосовуючи цю модель у столичному районі Олбані, штат Нью-Йорк.

Нановітніша модель розташування-маршрутизації яка розглядає різноманітні типи небезпечних відходів – це модель Нема та Гупта [12]. Вони використовують складну цільову функцію, що складається із загальної вартості та загального ризику, включаючи витрати на ліквідацію, утилізацію та транспортні витрати та ризики. Вони пропонують два нових обмеження: сумістність «відходи-відходи» та «відходи-технології». Обмеження сумісності «відходи-відходи» гарантує, що відходи транспортуються або обробляються тільки із сумісними відходами, а сумісність «відходи-технології» гарантує що відходи обробляються лише за найбільш вигідними технологіями. Тим не менше, дослідникам не вдалося застосувати дані обмеження у математичній моделі.

Alidi [13,14] наводить дві моделі, обидві з яких стосуються лише витрат на управління різними заводами із переробки небезпечних відходів. Оскільки в моделях розглядаються лише витрати, транспортизація небезпечних відходів прокладається через найкоротші шляхи. Дані моделі доволі вдалі, оскільки враховують різні аспекти поводження з небезпечними відходами, такі як повторне використання, зменшення відходів та виробництво альтернативної енергії, а також знезараження. У [13] модель розміщує сміттєспалювальні установки для обробки, полігони для утилізації сміття та захоронення та ринки для повторної переробки. У [14] Аліді зосереджує увагу лише на відходах, породжених у нафтохімічних галузях. Ця модель визначає оптимальну конфігурацію кількості відходів, що підлягають вторинній переробці в спеціальних установах та обробляються на об'єктах спалювання, об'єктах мінімізації відходів та земельних ресурсах.

На підставі проаналізованої літератури можна зробити висновок, що мінімізація витрат та мінімізація ризиків є найбільш уживаними методами. Деякі автори також визначають власний прибуток заводу як мету, що може призвести до розміщення більше об'єктів ліквідації або захоронення, що в свою чергу збільшує ризики негативного впливу на населення. Більшість документів розглядають лише один вид небезпечних відходів, що є суттєвим спрощенням, оскільки поводження з небезпечними відходами включає різні види сміття. У документах використовуються різні ступені ризиків. Найпопулярнішими з них є ризик негативного впливу на населення та соціальний ризик.

Недоліком вищерозглянутої літератури є те, що винайдені моделі в основному не відповідають реальній ситуації. Утилізація однотипних відходів, яка представлена у даних роботах, виступає просто у ролі прикладу. Окрім того, лише одна модель розглядає різні технології обробки та типи відходів, які сумісні з індивідуальними технологіями. Також у більшості документів з маршрутизації небезпечних відходів не виникає проблем із переробкою. Ще один недолік літератури полягає в тому, що він не передбачає маштабних територій. Більшість документів представляють додатки з невеликими прикладами, такими як 10- або 15-вузлові мережі та 3 або 4 ділянки-кандидати. Найбільше аналізу представлено у роботі Лістом і Мірчандані [11], які працюють із прикладом у 86-вузлову мережу із15 поколіннями вузлів та 4-ма ділянками-кандидатами.

Також недоліком є те, що вищерозглянуті моделі ігнорують проблему залишків відходів, яка включає розміщення об’єктів утилізації та відведення залишків. Проте витрати на перевезення залишків відходів повинні включатися до розрахунку витрат на управління небезпечними відходами, і, таким чином, якщо ці витрати будуть мінімізовані, управління відходами від спалення також має бути враховане

 Отже, можна зробити висновок, що в літературі про локацію-транспортизацію небезпечних відходів відсутня математична модель, яка включає багато реальних аспектів із проблем управління небезпечними відходами.


1.2. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО І ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ ВКЛЮЧЕННЯ ТРАНСФОРМОВАНОГО ОБЛАДНАННЯ ДО МІСЬКИХ ВУЛИЦЬ

Сфера поводження з твердими побутовими відходами у кожній країні складається здебільшого із підприємств промислової переробки, сміттєспалювальних заводів (ССЗ), а також полігонів для захоронення. Провідними країнами вже давно доведено, що пріоритетним напрямом поводження з відходами є їх переробка, а спалення та захоронення повинні максимально обмежуватись. Позитивні ж результати заходів поводження з побутовими відходами є наслідком розумного поєднання усіх наявних технологічних можливостей.

Функціонування ССЗ має негативні наслідки для навколишнього середовища та здоров’я людей. Це пов’язано з високим вмістом діоксинів та інших токсичних речовин у газових викидах даних підприємств. В зв’язку з цим, у розвинених країнах запроваджено двостадійне очищення відпрацьованих газів ССЗ. Сучасними вимогами регламентується спалення відходів, у морфологічному складі яких відсутні метали, а негорючий залишок не перевищує 6% від усієї маси. Крім того, спалення відходів має відбуватись при температурі не нижче 850°С.

Звичайно, будівництво та функціонування ССЗ, які могли б задовольнити найжорсткіші екологічні вимоги, вимагає великих витрат. Однак, за наявності ефективних систем збору та промислової переробки ТПВ, потреба в сміттєспалювальних заводах стає порівняно незначною.

Альтернативою спалюванню, сьогодні за кордоном використовуютья процеси високотемпературної (1350-1600°С) переробки відходів, таких як піроліз. [15]

СИТУАЦІЯ В ОБЛАСТІ СМІТТЄПЕРЕРОБКИ В УКРАЇНІ

В Україні функціонує декілька сміттєпереробних заводів, але функціонування жодного із них не відповідає екологічним вимогам; майже 7 тисяч законних і близько 35 тисяч незаконних сміттєзвалищ. Відходами завалено вже 7% території нашої держави, це завбільшки з Данію. Ситуація щороку погіршується. Сміття зменшувалося б, якби почали будувати заводи: сміттєспалювальні та сміттєпереробні.

«Основна проблема галузі в тому, що немає жодного нормативного документа, що регламентує вимоги до проектування та будівництва нових полігонів, немає стандартів на сміттєсортувальні комплекси, вимог до роздільного збору відходів. Якими мають бути тарифи за роздільний збір? Як його стимулювати хоча б на рівні місцевої влади? Які вимоги до сміттєпроводу і мусоропріёмним камерам? »Термін окупності «сміттєвих» проектів зараз становить в середньому 8-10 років, і банки в більшості випадків не готові давати на них кредити, або відсоток за ставками виявляється дуже великий.

Згідно з даними організації "Україна без сміття"[16], щорічно населення нашої країни "виробляє" 14 млн. тонн побутових відходів, ще 434 млн. тонн генерують підприємства. З побутового сміття упорядковано лише 5,6 %, ще 1,4 % спалюються на київському заводі "Енергія" - єдиному підприємстві в країні з утилізації відходів. Решта 93 % вивозяться на легальні і нелегальні звалища.

Варто зазначити, що колись в Україні було п'ять сміттєспалювальних заводів – у Дніпрі, Харкові, Києві, Рівному та окупованому Севастополі. Зараз з них працює лише один – столичний. Рівненський завод, який є найновішим (запущений в 2013-му), пропрацював лише півроку. Через деякий час після зупинки завод відновив роботу, але лише частково – він більше не спалював сміття, а займався лише сортуванням [17,18].

У країні, згідно з інформацією Міністерства екології, працюють 22 сортувальних лінії: в Києві, Вінниці, Дніпрі, Запоріжжі, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому, Червонограді, Чугуєві, Білій Церкві, Бучі, селах Плебановка Тернопільській області, Погреби Київської області, Єлиховичі Львівської області, Абрикосовому і Доброжанове Одеської області. Там вибирають зі сміття те, що може йти на вторинну переробку: скло, пластикові пляшки, папір, картон, залізні банки та інше. Є також переробні підприємства іншого типу: вони дозволяють добувати зі сміття енергію. Біля Києва, Броварів, Борисполя, Маріуполя, Миколаєва, Івано-Франківська та Вінниці на полігонах з відходів добувають біогаз, який перетворюють на електричну енергію.  Проте дані підприємства, по-перше, мають застарілі неекологічні технології, по-друге, вирішують проблему утилізації лише на 7% [18].

Сміттєспалювальні заводи в Україні були побудовані в кінці 1980-х років. Всього їх було збудовано чотири, до яких входять три заводи, які на даний час зупинені ( Харківський, Дніпропетровський та Севастопольський), а також завод "Енергія" у Києві, який працює не на повну потужність.

Сміттєспалювальний завод «Енергія»

Будівництво Київського сміттєспалювального заводу розпочато в 1983.

Завод «Енергія», єдиний працюючий сміттєспалювальний завод у Києві, працює цілодобово. На сьогодні завод — екологічно безпечне підприємство, оснащене сучасними системами екологічного захисту та моніторингу шкідливих викидів у довкілля. Потужності підприємства дозволяють спалювати понад 20 % твердих побутових відходів, що утворюються в м. Києві.

Фактична потужність заводу із спалювання ТВП становить 240 тис. т. ТВП на рік з розрахунку безперервної щорічної роботи заводу.

Модернізація Київенерго відбулася в 2014. Одним з таких заходів був проект з виробництва теплової енергії за рахунок спалення твердих побутових відходів (ТПВ) на сміттєспалювальному заводі «Енергія».

Завдяки цьому проекту, частина житлового масиву Позняки вже має можливість користуватися опаленням та гарячою водою, виробленими завдяки альтернативним джерелам енергії.


В серпні 2015 - другий етап модернізації заводу «Енергія», під час якого проведено капітальний ремонт котлоагрегату № 4 та електрофільтра із заміною поверхні нагріву, зовнішніх трубопроводів, водяного економайзера, відновленням обмурівки та теплоізоляції.

В рамках другого етапу модернізації, КИЇВЕНЕРГО до кінця 2018 здійснить капремонти всіх котлоагрегатів підприємства та встановлених на них електрофільтрів. Результатом стане збільшення обсягів утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) до 20 % (з 235 до 280 тис. т на рік), а виробництва теплоенергії — до 60 % (до 360 тис. Гкал/рік). Таким чином, завод «Енергія» зможе забезпечувати взимку опаленням та гарячою водою більш ніж 300 багатоповерхівок (120 тис. квартир), а в літній період гарячою водою — 700 (близько 280 тис. квартир).

Наступний етап модернізації — встановлення протитискової турбіни потужністю до 4 МВт — запланований на 2017—2018 роки. Турбіна дозволить підприємству щороку генерувати 14 млн кВт/г електроенергії. Цього достатньо, щоб забезпечити потреби мешканців близько 30 столичних багатоповерхівок (1,2 тис. квартир).

Завдяки інвестиціям Київенерго в будівництво сучасної високотехнологічної системи хімічного очищення димових газів (2018 р.) завод «Енергія» за показниками атмосферних викидів відповідатиме європейським нормам, які суттєво жорсткіші вітчизняних [19].

Рівненський сміттєпереробний завод

Чотири кілометри від Рівного поруч із сміттєзвалищем є невеличкий ангар – рятівна паличка Рівного. Завдяки сучасній техніці тут можна переробляти 80% усього непотребу міста. Усе це обійшлося у 7 млн євро, ще в червні 2013 року. Проте пропрацював завод лише півроку.

«На сьогодні, згідно із законодавством, яке є, переробка твердих побутових відходів віднесена до галузі діяльності, яка є на суміжному ринку, тобто це підпадає під дію антимонопольного комітету згідно з одним законом, і передбачено, що комісія ЖКГ згідно з прямими нормами закону має встановлювати тарифи» за словами колишнього директор заводу Святослава Євтушенко.

Та є один нонсенс. Тарифи комісія ЖКГ встановлює лише тим, кого вона ліцензує, а за законом ліцензування сміттєпереробних заводів в нас взагалі не передбачено.

У першу чергу потрібно на державному рівні розробити програму, за якою місцеве населення навчиться сортувати сміття. Така система дозволить сміттєпереробним заводам працювати не в збиток собі, витрачаючи кошти на доосушення непотребу, а також зменшити тариф.

Та сміттєпереробний завод у Рівному все ж працює – у правовому полі. Сортує сміття собі у збиток. Папір, метал, пластик та скло сортується. Щось продають на вторинну переробку. Інше тут у тюках зберігають як альтернативне паливо. Теоретично такий міні-завод може переробити в день 100-120 тонн сміття.

У перспективі тут планували збудувати ще одну лінію. Така потужність давала б альтернативне паливо і для печей ТЕЦ. Втім іноземні інвестори вже не поспішають вкладати кошти. Та мерію Рівного влаштуває навіть те, що сортувальний цех зменшує кількість рівненських відходів, які захоронюють на сміттєзвалищі [20].

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ

Закордонний досвід утилізації відходів показує зовсім інакшу картину.
Якщо говорити про розвинуті країни, такі як Швейцарія, Швеція, Данія, Англія, Норвегія, Південна Корея, Японія, то відсоток переробки відходів у цих країнах доходить до 99. Навіть у Бангладеші (найбільш перенаселеній країні світу із не найкращою економічною ситуацією) досить активно проводиться утилізація сміття. Органічні відходи утилізуються максимально: компостуються, повторно використовуються з іншою функцією; неорганічні ж – продаються іншим країнам. У цих країнах існує багато екологічних об’єктів сміттєпереробки з різним функціональним наповненням.

Аналіз найкращих зразків. Учені та інженери розвинутих країн уже давно борються із проблемою утилізації твердих побутових відходів. Вони винаходять різні способи для захисту навколишнього середовища: від створення екологічно чистих або ж швидкорозкладних матеріалів, до спорудження утилізуючи фабрик сміття із унікальним дизайном та принципом роботи.  Цікаве вирішення одного із перших сміттєспалювальних екологічних заводів має завод Шпіттелау (1989 рік) в Австрії, реконструйований під керівництвом відомого архітектора ХХ століття Фріденсрайха Хундертвассера.

Він перетворив звичайне в минулому промислове підприємство у видатну туристичну пам'ятку - унікальний симбіоз між технологіями, екологією і мистецтвом. Зараз Відень має цікавий екологічно чистий завод-котельню, і до сих пір є однією з найчистіших європейських столиць (на даний момент австрійська технологія спалювання сміття цінується і продається у всьому світі) [21,22].

Технологічним та ідейним ноу-хау серед сміттєспалювальних заводів став проект Amager Bakke датського архітектурного бюро BIG,



Завод Amager Bakke, розроблений знаменитим архітектором Bjarke Ingels

 

будівництво якого має завершитися у 2018 році. Окрім того, що даний об’єкт має найновітніше екологічно безпечне обладнання для сміттєспалювання (енергія від сміттєспалювання піде на потреби міста), архітектори запроектували його зі скатною до землі формою даху на якій облаштують лижний спуск. Цікаво, що завод забезпечить як соціальну, так і екологічну інфраструктуру недалеко від центру міста.


Завод Amager Bakke знаходиться в трьох кілометрах від центру міста

Нинішній генплан, спланований компанією BIG, - це унікальний витвір спрямований на відновлення типово не використовуваного елементу будівлі (даху) для широкої громадськості У літні місяці парк активності на даху, розроблений компанією SLA, забезпечить відвідувачів туристичними стежками, ігровими майданчиками, фітнес-залами, біговими доріжками, альпіністськими стінами та, звичайно ж, неймовірними видами. Взимку, парк ставатиме найбільшим гірськолижним схилом у 1640 футів (500 метрів).


Amager Bakke – це символ того, як промисловість перетворюється на щось більш чисте і зелене. Автономний завод щось набагато більше, ніж сума його досить вагомих характеристик. В якості міської туристичної "точки призначення" та орієнтира в галузі екологічного дизайну, це ще і одне з найбільш радикальних уявлень про архітектуру як засіб громадського залучення нашого часу.

 Amager Bakke замінить існуючі підприємства Копенгагена та забезпечить 97% будинків теплом та близько 4000 людей електроенергією. Він буде діяти як техногенна екосистема, збирати природні ресурси (денні фільтри на фасаді плантатора захоплюватимуть дощову воду) і перетворення відходів міста в свою енергію. Аналогічна трансформація відбудеться на відстані кількох сотень метрів на 45-річній електростанції, яка зараз працює на вугіллі та біомасі.


Завод буде перероблений повністю для біомаси і буде відроджений як "BIO4" у 2020 році. Якщо Amager Bakke буде служити гірськолижним курортом міста, BIO4 буде привабливим лісом від  архітектора Готліба Палудана, щоб покрити фасад висотою 46 м будівлі будуть використані навісні дерев'яні стовбури. Дизайн виграв провідний Європейський архітектурний форум (Leaf).

Френк Дженсен, голова міста м. Копенгаген, стверджує, що два заводи не були розташовані далеко від міста, оскільки вони надсилати енергію в енергозберігаючу систему централізованого теплопостачання Копенгагена, яка є найбільшою у світі і покриває 98% потреб у теплопостачанні. "Центральне розташування наших комбінованих ТЕЦ є важливим, оскільки воно мінімізує тривалість та втрати при транспортуванні енергії централізованого теплопостачання, втрати тепла", - говорить він [23].

Учені та інженери розвинутих країн уже давно боряться із проблемою утилізації твердих побутових відходів. Вони винаходять різні способи для захисту навколишнього середовища: від створення екологічно чистих або ж швидкорозкладних матеріалів, до спорудження утилізуючих фабрик сміття із унікальним дизайном та принципом роботи.  Таким зразком для мене став, наприклад, біоенергетичний завод у Лідсі (Англія) (рис. 4.1)


Рис 4.1. Біоенергетичний завод у Лідсі (Англія)


Лідс швидко стане економічним центром завдяки енергії від відходів у новому об’єкті утилізації та відновлення. Нова станція Veolia Cross Green (Лідс, Англія)  буде виробляти енергію з 214,000 тонн відходів, що збираються щороку від чорних бункерів.

Каркас будівлі дерев’яний зі скляним обрамленням. Як очікується, будівля досягне 42 метрів у висоту і включатиме центр для відвідувачів і зелену "живу стіну" на південному фасаді, щоб забезпечити біологічне різноманіття.

Завод, зараз знаходиться на стадії тестування і буде включати в себе кілька енергетичних і водозберігаючих функції: збір дощової води і стійку систем дренажу. Передбачається вироблення 11MW енергії, що замінить ядерне або вугіледобування[24].

Також варто розглянути бачення сучасних архітекторів на прикладі сортувального центру в Данії від компанії BIG (рис. 4.2)


Рис 4.2 Сортувальний центр у Данії Sydhavns Recycling Center, арх. компанія BIG

Компанія BIG розробила Sydhavns Recycling Center в якості громадського простору в комплекті з фітнес-залом, біговими доріжками та місцями для пікніків (рис. 4.3).

Центр переробки буквально занурений у пишні пейзажі, він залучає громадян до екологічних проблем, у той час, коли вони  насолоджуються своїми щоденними зайняттями.

"У своїй простій формі центр несе ідею міста з інтегрованими штучними екосистемами, де немає фасадів будинку, а є об’єкти, що переходять і зливаються один з одним;  організовуючи всі аспекти повсякденного життя, від споживання до утилізації, від інфраструктури до освіти, від практичних до грайливих в єдиний інтегрований міський пейзаж [25].


Рис.4.3 Сортувальний центр виступає як багатофункціональна одиниця


Більш стандартним, але не менш цікавим для мене, став переробний центр у Мілістраті (Нідерланди) (рис.4.4).

Рис.4.4 Сміттєпереробний центр у Мілістраті (Нідерланди)


Рис.4.5 а) інтер’єр сміттєпереробного центру б) план


За допомогою різних стійких заходів архітектор перетворив новий центр переробки в ефективний, перспективний ансамбль.  Структура існуючих залів і тротуарних матеріалів була повністю використана повторно із уже раніше задіяних матеріалів. Цікавим фактом стали конструкції які можуть розбиратися і повторно використовуватися в майбутньому (рис. 4.5 а), б))[26].

Важливо зауважити, що паралельно із процесом створення нових потужних і високоідейних заводів для утилізації сміття, закордонні архітектори працюють і над реконструкцією старих заводів та збільшенням їх коефіцієнта корисної дії. Cміттєпереробний завод в Боцано (Італія) є чудовим прикладом такого явища (рис. 4.6)


Рис.4.6 Сміттєпереробний центр у Боцано (Італія)

Сміттєпереробний завод розроблений в якості заміни старого. Новий завод виробляє електроенергію шляхом спалювання відходів до 130.000 тонн (вдвічі більше, ніж старий і забезпечує 20.000 будинків опаленням (260,000 МВт-год) і електроенергії (82,000 МВт). Його оновлений фасад більш інтегрований у навколишній пейзаж завдяки своїй формі та кольору (рис. 4.7)[27]. 


Рис.4.7 Інтеграція у навколишній ландшафт сміттєпереробного центру в Боцано (Італія) а)до реконструкції б) після реконструкції


«Екоспалярня» побутових відходів у Кракові

Установка, що використовується на екосміттєпереробному заводі, забезпечує відновлення енергії, що міститься у відходах. Вона дозволяє виробляти тепло та електроенергію. Таким чином, Краків отримав нове джерело енергії, що збільшує енергетичну безпеку міста. Протягом року 220 тисяч. тон відходів перетворюються на електроенергію в обсязі приблизно 65 тис. МВт-год та тепло кількістю приблизно 280 тис МВт. Кількість електроенергії, виробленої комплексом, відповідає річному споживанню енергії краківських трамваїв, а теплова енергію - 10%. річного попиту міста.

Загальна вартість проекту становила близько 826 млн. злотих брутто. Увага до деталей у здійсненні цієї інвестиції означає, що Краків може похвалитися не тільки технологічно сучасним заводом, але й його привабливою архітектурною формою.

Комплекс був розроблений прямокутним у плані із загальними розмірами 47 × 265 м.

Через день після процесу термічної конверсії відходів залишається біля 175 тон відходів після процесу 150 тон шлаку і 25 тон попелу.

Установка адаптована для спалювання міських комунальних відходів, а також залишків процесу відновлення після демонтажу великогабаритних, матеріальних, паралонових відходів та легкозаймистих баластів від сортувальної установки. Сміттєспалювальний завод отримує суттєвий прибуток від продажу теплової енергії.

Авторами архітектурного проекту є: арх. Богуслав Вужецка (Мануфактура № 1), арх. Міхал Теллер (Teller Architekci) та арх. Філіп Łapiński.

Натхненням на форму та художній образ проекту стали кольори традиційних народних костюмів і барвистих смуг на полях Польщі, що спостерігається з висоти пташиного польоту.



Придатна площа становить 29,285 м2, що в чотири рази більше, ніж Королівський замок Вавель у Кракові [28].

Завод з переробки матеріалів «Sunset Park»

Цікавим з погляду нових архітектурних функцій на сміттєпереробному об’єкті для мене став проект заводу з переробки матеріалів «Sunset Park». Розташований він у Брукліні (Нью-Йорк, США) недалеко від входу в канал Gowanus, 11-акрова пристань буде вміщувати в собі новий сміттєпереробний завод із освітньою функцією площею 125,500 кв.футів. Приблизно 2,5 гектара зеленого простору, 50 тис. кв. дюймів фотоелектричних елементів та вітрові турбіни, стануть навчальним коридором і навчальними аудиторіями для студентів. Ділянка проектування знаходяться в затоці Гованус, поблизу входу на канал Гованус і омивається з трьох сторін водою, а з четвертої сторони - Південний Бруклінський морський термінал.

Об'єкт задуманий як природно рослинний півострів із «вирізьбленим» простором для будівель та набережних операцій. Проект включає в себе будівлю центру відвідувачів та адміністрацію; закриту установку для розвантаження баржі та будівлю для обробки матеріалів, переробки та зберігання вторинних переробних пластмас, металу та скла. Будівля центру відвідувачів та адміністрації включає в себе виставковий простір, аудиторії, кафетерій, офіси та роздягальні, які пов’язані між собою пішохідним мостом з оглядовими просторами в будівлі переробки.

Працюючи в умовах ревіталізації вже раніше розробленої будівлі, однією із задач проекту було знайти способи закладення усіх необхідних функцій у вже існуючі простори, дати загальне вираження об'єкту, що відрізняло б його від звичайної великої конструкції коробки. Частина заводу, де матеріали надходять через баржу або вантажівку, має повністю відкриту структуру основної рами, виготовлену з оцинкованої сталі, яка витримує великі навантаження. Сусідні сховища для переробки та зберігання тюків закладені в гофрованому металі, який також «обгортається» навколо будівлі вивантаження на верхньому рівні. Всі будівлі «сидять» на об'єднуючій бетонній подушці.

Проект передбачає безліч ініціатив з накопичення альтернативних видів енергії, включаючи сонячні батареї, генерації енергії прибою, землі та вітротурбіну, що виробляє електроенергію. [29]

Переробка сміття у Сан-Франциско (США)

Так як в деяких штатах Америки влада і комунальні підприємства прийшли до висновку, що сортування відходів не приносить великих результатів і не стало на стільки популярним як, наприклад, у Японії, тому було прийнято застосовувати однопоточну систему утилізації. Зручністю такої системи (передусім для жителів міста) є те, що сміття не треба сортувати.

Однопоточна система утилізації

1.     Нерозсортоване сміття завозиться із усього міста

2.     Працівники вручну відділяють те, що не піддається переробці і може застрягати в обладнанні (пакети, великі листи картону)

3.     Машини відділяють папір ( легкий папір завдяки вібрації підлітає вгору, а важкі матеріали (залізо, скло) йдуть далі вниз

4.     Алюміній та сталеві банки проходять по конвеєру через сильний магніт, в результаті чого стальні предмети притягуються і відсортовуються.

5.     Пластик проходить під інфрачервоним світлом. Сенсор виявляє різну щільність пластику і знову-ж-таки відбувається сортування

6.     Далі сортоване сміття пресується в блоки. Утворюється 16 видів сировини. Блоки або повторно використовуються і переробляються, або продаються до Китаю

7.     Залишається лише 10% сміття. Що не піддається переробці на заводі (пакети, іграшки, тканина, багаж)

 

Обладнання однопоточної системи утилізації

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Отже, проаналізувавши вітчизняний та закордонний досвід проектування сміттєпереробних об’єктів ще раз можна підтвердити, що в Україні ситуація зі сміттєпереробкою та і взагалі із піклуванням про екологію ще на дуже низькому рівні. Окрім того технології, що використовуються на таких рідкісних, але все-ж-таки існуючих заводах, застарілі.

Причин для такої ситуації в Україні є кілька: економічна нестабільність держави ( не виділяється достання коштів на вирішення проблем екології); екологічна неосвіченість населення ( жителі міст та селищ не слідкують за поводженням з будь-яким видом сміття, створюють все більше і більше незаконних смітників), технологічна незабеспеченість, а також неосвіченість у бізнесі (побутові відходи вже давно вважаються джерелом додаткового прибутку, і доволі суттєвого, адже при спалюванні сміття акумулюється енергія для забеспечення міста чи продажу, а відсортовані відходи також можна повторно використовувати, або ж продавати закордон на переробку).

Важливо зазначити також, що закордонний досвід представляє досить цікаві приклади проектування сміттєпереробних об’єктів за функціональним наповненням, архітектурними вирішеннями та технологічними інноваціями. Таким чином створені заводи, які стали туристичними локаціями, як наприклад завод Шпіттелау у Відні,  втілюються у життя проекти сміттєпереробних заводів із громадською функцією ( Amager Bakkеr зі своїм інтерактивним дахом - лижним схилом) і успішно реконструюються та отримують «друге дихання» як із технологічної, так і з архітектурної точки зору,старі об’єкти сміттєпереробки. Всі ці явища є позитивним рухом вперед.


 

 

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНE ОБГРУНТУВАННЯ ПРИЙОМІВ ПРОЕКТУВАННЯ СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДІВ

2.1. Класифікація сучасних способів утилізації побутових відходів

Тверді відходи виникають внаслідок діяльності людини - побутової, комерційної, промислової, сільськогосподарської, очистки стічних вод тощо. Якщо відходи не належним чином обробляються та утилізуються, це негативно позначиться на гігієнічних умовах у містах та забруднює повітря та поверхневі і підземні води, а також грунт та культури.


Рис 2.1. Сучасні способи утилізації сміття (Схема створена на основі особистого аналізу)

На даному етапі розвитку суспільства винайдено 5 основних способів утилізації сміття, а саме: сортування, спалювання ( звичайне та піроліз), захоронення (звичайне та з видобутком газу), компостування, брикетування (рис.2.1)

Сортування в класичному варіанті складається з циклу: роздільний збір - транспортування - зберігання - транспортування відходів з полігонів – утилізація. Перед їх застосуванням слід чітко уявляти масштаби різноманітного сміття, складованого спочатку в окремо взятій квартирі, а потім в районі, місті і в цілій країні.

Спалювання - З відходів спочатку видаляють метали, акумулятори, а також пластик. Такий метод має невеликі фінансові витрати, тепло використовують для вироблення електроенергії або для опалення, значно зменшується обсяг відпрацювань. Але головним і, ймовірно, єдиним недоліком є токсичність, тому спалювання небезпечне для навколишнього середовища. Для усунення цього недоліку необхідно використовувати системи очищення газів, що виділилися при спалюванні сміття, які є доволі дорогими технологіями .

Піроліз – це альтернатива звичайному спалюванню - спалювання сміття у спеціальних камерах, що перешкоджають доступу кисню. В результаті, отримують піролізні масла, які згодом використовують при виробництві пластмас; піролізний газ, який отримують в достатній кількості для забезпечення виробництва енергоносіїв; виділяється мінімальна кількість шкідливих речовин; маса зольного залишку значно менша, і його можна використовувати в промислових і будівельних цілях; при температурі горіння понад 900 ° С розкладаються небезпечні речовини, не потрапляючи в навколишнє середовище.

Захоронення відходів - суть процедури полягає у звичайному закопуванні відходів у землю. Це проводиться на спеціальних полігонах, вимоги до яких обумовлені у відповідних документах.

Захоронення відходів із видобутком газу – альтернатива звичайному захороненню на полігонах, коли газ, при розкладанні сміттєвого матеріалу збирається і перетворюється в корисну енергію.

Компостування – це процес розкладання органічної частини відходів з використанням кисню або без. Таким способом користувалися ще наші предки, коли переорювали органічні відходи із землею на полі, таким чином удобрювали свою землю.

Брикетування - це порівняно новий спосіб, який складається із сортування сміття, його компоновки в брикети, а потім їх зберігання на відведених для цього майданчиках. Він служить як перехідній етап перед переробкою і можливим подальшим промисловим застосуванням сміття. Завдяки цьому  зменшуються обсяги сміття, знижується ймовірності загорання, зменшується шкідливий вплив на навколишнє середовище, стає зручним подалший вивіз и складування на полігонах.

Дані способи утилізації відходів можуть застосовуватися окремо на спеціально відведених просторах чи у спеціально спроектованих спорудах, а також можуть комбінуватися, таким чином збільшувати набір функцій та можливостей на заводі для утилізації [30].

Проаналізувавши дані способи утилізації сміття, можна виокремити найбільш екологічно безпечні та ефективні серед них, зокрема:

-         сортування – це лише позитивне (+) явище, яке прискорює та полегшує процес утилізації сміття;

-         спалювання  - це негативне (-) явище, якщо йдеться мова про класичне спалювання на сміттєспалювальних заводах без фільтрації утвореного газу від тяжких металів та інших шкідливих речовин;

-         піроліз – це позитивний(+), але дороговартісний процес, який при правильній організації не несе шкоду навколишньому середовищу;

-         захоронення відходів(+-) – має місце лише у випадку розташування на спеціально підготовлених полігонах із системою збору газу, що утворюється;

-         компостування – позитивний процес(+), але може застосовуватися лише із органічним сміттям;

-         Брикетування – як і сортування позитивне (+)полегшує процес утилізації сміття.

Наведені вище методи потребують розумного архітектурного простору для втілення у життя. Багато людей роблять помилку, розглядаючи естетичну архітектуру як інструмент для створення лише житла та різних громадських будівель і споруд. Вирішення промислових комплексів, фабрик та заводів, таких як заводи для утилізації відходів, також потребує польоту архітектурної думки, більш концептуального підходу, такі проекти можуть бути витвором мистецтва.

Види сміттєпереробних заводів

Сміттєспалювальний завод (ССЗ)

У промислово розвинених країнах Європи за останні 50 років все частіше будуються заводи зі спалювання побутових відходів, головним чином тому, що стало важко знаходити нові території для полігонів сміття (хай навіть і позитивного, з видуботком газу, в густонаселених районах. Проте суспільне занепокоєння щодо впливу спалювання ТПВ на навколишнє середовище значно посилилося протягом останніх 20 років, змушуючи виробників розвиватися, а заводи встановлювати та експлуатувати дорогі очисні технології та технології контролю забруднення (особливо забруднення повітря). Спалювання ТПВ не повністю усуває, але значно зменшує обсяг відходів, що підлягають захороненню на полігонах. Зменшення об’єму складає приблизно 75% та 90% за обсягом.

Спалення ТПВ - це надзвичайно складна технологія, яка передбачає великих інвестицій та високих експлуатаційних витрат. Доходи від продажу енергії становлять важливий (і необхідний) внесок у загальну економіку заводу, і, отже, енергетичний ринок відіграє важливу роль у прийнятті рішення чи встановити завод.

 Сектор спалювання відходів зазнав швидкого технічного розвитку протягом останніх 10-15 років. Значною частиною цих змін керує законодавство кожної країни,  і це, зокрема, зменшує викиди шкідливих газів у атмосферу з окремих установок. Постійно розвиваються технології, які обмежують витрати, одночасно підтримують або покращують екологічні показники.

 Метою сміттєспалювання, як і більшості видів переробки відходів, полягає в тому, щоб зменшити об'єм відходів та їх небезпеку, а також знищувати потенційно шкідливі речовини. Процеси спалювання також на сучасних заводах служать засобом для відновлення енергії, мінерального або хімічного вмісту з відходів.

Говорячи в загальному, спалювання відходів - окислення горючих матеріалів, що містяться в відходах. Відходи, як правило, дуже різнорідний матеріал, що складається переважно з органічних речовин, мінералів, металів та води. Під час спалювання утворюються димові газові потоки, які містять у собі багато доступної паливної енергії, такої як тепло. Органічні речовини у відходах загоряються, коли досягають необхідної температури, і вступають у контакт з киснем. Фактичний процес згоряння відбувається в газовій фазі в долі секунд і вивільняє енергію. Якщо теплотворна здатність подачі відходів і подачі кисню є достатньою, це призводить до теплової ланцюгової реакції та самостійного згоряння, тобто немає необхідності в додаванні інших видів палива.


Розріз сміттєспалювального заводу в Данії із описом технології

Типова установка для спалювання включає функціональні одиниці та процеси. Компоненти функцій та процесів блоку описуються таким чином:

• Реєстрація та контроль відходів. Для оплати, моніторингу та контролю відходи декларуються, зважуються та реєструються після входу на завод.

• Зменшення розміру, сортування та перевірка відходів (необов'язково). Залежно від виду відходів та його походження може знадобитися скоротити розмір (наприклад, великі відходи), сортувати та перевіряти всі або частину отриманих відходів.

• Розвантаження та бункер для відходів. Відходи вивантажуються в систему бункера. Об'єм зберігання повинний дозволяти як щоденну, так і щотижневу кількість відходів та змішування (гомогенізацію) та подальшого надходження до печі.

• Система завантаження. Гомогенізовані відходи подаються з бункера у піч, зазвичай, накладними кранами.

• Печі. Відходи спершу висушуються, потім підсушуються, а потім повністю спалюються в серії камер згорання на рухливій решітці. Зливні гази повністю спалюються в останній камері спалювання.

• Система відновлення енергії. Енергія відновлюється як електрична, тепло або пара (або їх поєднання) залежно від місцевого енергетичного ринку.

• Система видалення попелу та клінкеру. Згорілий попіл і клінкер збирають і транспортують у конвеєр або штовхаючу систему. Зола та клінкер просіваються, сортуються та використовуються у будівництві доріг, виготовленні будматеріалів тощо. Непригодний попіл і клінкери вивозяться на санітарні полігони.

• Система контролю забруднення повітря. Основні системи СКЗП - в залежності від бажаного рівня очищення -  електростатичні фільтри або фільтри багажника для фізичного видалення пилу та деяких важких металів; додаткове хімічне очищення газу в сухих / напівсухих скрубберах фабричних фільтрах або мокрих скрубберах для миття / розпилення газу; і додатковий NOx, або видалення діоксину в спеціальних фільтрах.

• Стек. Оброблений газ, остаточно випускається через стек. Висота стеку залежить від місцевої топографії та переважаючих метеорологічних умов.

Коли склад відходів не може бути докладно описаний (наприклад, невелика кількысть пестицидів або лабораторних хімікатів), компанія з управління відходами може погодитись з виробником на особливі вимогами щодо відходів щодо упаковки, переконавшись, що відходи не будуть реагувати під час транспортування, що вони підходять для спалювання. Наприклад, ризики можуть виникати з:

 • відходами з фосфідами;

• відходами з ізоціанатами;

• відходами з лужними металами ( або іншими реактивними металами);

 • ціаніти з кислотами;

• відходи, що утворюють кислі гази під час спалювання;

 • відходи з ртуттю.

 Доставлені відходи, як правило, піддаються спеціальному контролю за в'їздом, за яким попередня заявка виробника відходів забезпечує проїзд. Після порівняння шляхом візуального та аналітичного контролю з даними, що містяться в декларації, відходи приймаються, виділяються на відповідну зону зберігання або відхиляються у випадку значних відхилень.


2.2. ПРИНЦИПИ РОЗТАШУВАННЯ ТА ПРОЕКТУВАННЯ ЗАВОДІВ ДЛЯ УТИЛІЗАЦІХ СМІТТЯ

Проаналізувавши наукову літературу та світовий досвід, я виокремила такі принципи при проектуванні та локалізації заводів утилізації сміття:

1.     Принцип екологічності - об’єкти сміттєпереробки мають бути максимально екологічно ефективними як з архітектурної точки зору (використання екологічних матеріалів, раціональне планування, зелені дахи, загальне озеленення на генеральному плані), так і з технологічної точки зору ( використання фільтрів для вихідного газу, передбачення технології для генерування альтернативних видів енергії) .  

2.     Принцип економічності – має за мету максимально зменшити витрати на проектування так і експлуатацію об’єкта. Досягається як архітектурними, так і технологічними засобами.

3.     Принцип поліфункціональності – сучасні сміттєпереробні заводи проектуються враховуючи не лише суто робочі функції, а й інтерактивні, оствітні, виставкові тому вони мають бути обов’язково враховані на стадії проектування.

4.     Принцип доступності – доступність до об’єктів сміттєпереробки має бути врахована у багатьох аспектах. Зокрема, локалізація заводів має бути оптимальною як для робочого персоналу чи просто відвідувачів заводу (тобто об’єкт має знаходитися у межах міста) так і для сміттєвозів, які щоденно будуть курсувати до точки призначення. Враховуватися мають і транспортні розв’язки, тип дороги, її загруженість. У цю категорію також відноситься проектування правильної систему доступності на самому заводі, яка враховується ще на етапі проектування.

5.     Принцип безпеки – об’єкт має бути безпечним як для працівників, так і для відвідувачів. До тогож враховується фізична та психологічна безпека людини. Працівники мають відчувати психологічний комфорт, щоденно перебуваючи на робочому місці.

2.3. ЗАСОБИ РОЗТАШУВАННЯ ТА ПРОЕКТУВАННЯ ЗАВОДІВ ДЛЯ УТИЛІЗАЦІХ СМІТТЯ

Засоби енергоефективності слугують для екологічної та економічної ефективності проектованого об’єкту. На сміттєпереробних комплексах зокрема можна використовувати майже всі види альтернативної енергії: енергію збору дощової води, геотермальну енергію, сонячні батареї, вітряки, енергію від сміттєспалювання.

Технологічні засоби передбачають застосування найновітніших технологій та результатів дослідженнь даної галузі для того, щоб проект був синхронним, а краще навіть випереджальним у часі.

Функціонально-планувальні засоби полягають у правильній організації робочих процесів за допомогою раціонального розподілення та розташування функцій. Окрім того функціональне наповнення об’єкту має передбачати максимальну кількість сценаріїв робочого процесу.

Застосування візуальних засобів - привабливе образне вирішення об’єкту, спорідненість форм із природними, інтеграція з ландшафтом сприяють позитивним результатам сприйняття.

Математичні засоби необхідні для розрахунку необхідної кількості сміттепереробних об’єктів,  а також для найбільш раціонального розрахунку логістики на території об’єкту і до даного об’єкту.

Одним із найважливіших стратегічних рішень для будь-якого проектування є вирішення локації, оскільки це впливає на довгострокові прибутки та витрати. Зміна рішення про місцезнаходження є дуже складним і дорогим процесом (Heizer and Render, 2001) [31].

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Отже, у другому розділі визначено прийоми проектування та розміщення заводів для утилізаціх сміття (принцип екологічності, економічності, поліфункціональності, доступності, безпеки) та визначено їх головні засоби втілення у життя (технологічні засоби, функціонально – планувальні, візуальні, математичні) .

Виділено основні принципи проектування трансформованих міських вулиць (принцип поліфункціональності, принцип доступності, принцип безпеки, принцип адаптивності). Визначено і розглянуто конкретні засоби трансформації міських вулиць для проведення масових заходів.

Важливо зазначити, що застосування багатокритеріальних принципів і засобів, які враховують багато факторів як кількісних, так і якісних є дуже важливим. За допомогою цих принципів і засобів можна враховувати відповідні критерії, такі як якість та щільність транспортних та телекомунікаційних мереж, переваги підприємця, вплив на навколишнє середовище, наявність та якість людського капіталу, якість життя, надання суспільних послуг та участь громади.


 

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПРОЕКТУВАННЯ СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДІВ НА ПРИКЛАДІ КОМПЛЕКСУ В М. КИЄВІ, РАЙОН НИЖНЯ ТЕЛИЧКА

3.1. РОЗРАХУНОК КІЛЬКОСТІ ТА ЛОКАЛІЗАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ СМІТТЄПЕРЕРОБКИ

Я виділила такі фактори, які впливають на кількість та розташування заводів з утилізації сміття:

 

1.     Кількість населення у місті

За даними науковців українець викидає 350-450 кілограмів сміття на рік, з яких приблизно 30 % становлять органічні рештки, 40 % - сміття, придатне для переробки і повторного використання, а решта 30 % - придатне лише для спалення і в кращому випадку отримання енергії. Рештки ж від спалення підходять для використання у будівництві доріг та у виготовленні будівельних матеріалів.


Тобто, якщо в середньому людина викидає 400 кг сміття на рік, то з них 160 кг - органічні рештки, 120 кг - сміття, придатне для переробки і повторного використання і 120 кг - для спалення і отримання енергії.

Один сучасний сміттєспалювальний завод в середньому може спалювати 200 тисяч тон сміття = 200 000 000 кг

Чисельність населення України станом на 1 січня 2018 року по даними Держстату України склала 42 216 766 постійних жителів і 42 386 403 осіб наявного населення

Кожне місто України має проблему утилізації сміття, тому якщо враховувати економічний фактор, а саме:дороговизну транспортування відходів з одного міста в інше, приходим до висновку, що об’єкти сміттєпереробки мають бути у кожному великому місті України [34].

Отже, базуючись на демографії населення у кожній із областей України, мною були проведені нескладні розрахунки та  складена таблиця кількості об’єктів утилізації сміття:

Визначаємо N – кількість сміття, що припадає на місто залежно від способу його утилізації


Де  K – кількість жителів у місті

% - відсоток відходів, який іде на переробку, піроліз та компостування


L – кількість необхідних підприємств утилізації

200 000 – може перероблювати середньостатистичне сучасне підприємство з переробки відходів.

Необхідна кількість об’єктів сміттєпереробки за розрахунками

Область, місто

К-сть населення

К-сть відходів/рік, кг

К-сть органічних відходів

(30%), кг

К-сть відходів під повторне використання

(40%), кг

К-сть необхідних підприємств сортування(потужністю 200т.т/рік

К-сть неперероб-

лювальних відходів (30%), кг

К-сть

Сміттє

переробних

заводів та підприємств компостування потужністю 200т.т/рік

1

Дніпропетровська

3 230 411

1 292 164 400

387 649 320

516 865 760

2,58

387 649 320

1,938

2

Київ

2 925 760

1 170 304 000

351 091 200

468 121 600

2,32

351 091 200

1,755456

3

Харківська

2 701 188

1 080 475 200

324 142 560

432 190 080

2,154

324 142 560

1,6207128

4

Львівська

2 534 027

1 013 610 800

304 083 240

405 444 320

2,02

304 083 240

1,5204162

 

Одеська

2 386 516

954 606 400

286 381 920

381 842 560

1,901

286 381 920

1,4319096

6

Запорізька

1 738 488

695 395 200

208 618 560

278 158 080

1,384

208 618 560

1,0430928

7

Київська область

1 734 471

693 788 400

208 136 520

277 515 360

1,383

208 136 520

1,0406826

8

Вінницька

1 590 357

636 142 800

190 842 840

254 457 120

1,268

190 842 840

0,9542142

9

Полтавська

1 426 828

570 731 200

171 219 360

228 292 480

1,138

171 219 360

0,8560968

10

Івано-Франківська

1 379 915

551 966 000

165 589 800

220 786 400

1,09

165 589 800

0,827949

11

Хмельницька

1 285 267

514 106 800

154 232 040

205 642 720

1,025

154 232 040

0,7711602

12

Закарпатська

1 258 777

503 510 800

151 053 240

201 404 320

1,004

151 053 240

0,7552662

13

Житомирська

1 240 482

496 192 800

148 857 840

198 477 120

0,989

148 857 840

0,7442892

14

Черкаська

1 231 207

492 482 800

147 744 840

196 993 120

0,981

147 744 840

0,7387242

15

Рівненська

1 162 763

465 105 200

139 531 560

186 042 080

0,927

139 531 560

0,6976578

16

Миколаївська

1 150 126

460 050 400

138 015 120

184 020 160

0,917

138 015 120

0,6900756

17

Сумська

1 104 529

441 811 600

132 543 480

176 724 640

0,88

132 543 480

0,6627174

18

Тернопільська

1 059 192

423 676 800

127 103 040

169 470 720

0,837

127 103 040

0,6355152

19

Херсонська

1 055 649

422 259 600

126 677 880

168 903 840

0,843

126 677 880

0,6333894

20

Волинська

1 040 954

416 381 600

124 914 480

166 552 640

0,829

124 914 480

0,6245724

21

Чернігівська

1 033 412

413 364 800

124 009 440

165 345 920

0,824

124 009 440

0,6200472

22

Кіровоградська

965 756

386 302 400

115 890 720

154520960

0,77

115 890 720

0,5794536

23

Чернівецька

908 120

363 248 000

108 974 400

145 299 200

0,723

108 974 400

0,544872

 

Отже, за розрахунками лише сміттєспалювальних заводів в Україні має бути, як мінімум, 27, а працює лише один у Києві. У відсотковому співвідношенні – ця ланка сміттєпереробки працює на 3,7 %.

На базі розрахунків та досліджень, мною було складено декілька карт існуючих та бажаних сміттєпереробних підприємств.



2.     Наявність додаткових заводів, фабрик, які також мають свої відходи  

На базі карти забруднення та карти народного господарства України складена карта

 

Міністерство екології та природних ресурсів України звертає увагу на локальні проблеми, які постійно виникають у великих та малих містах України та розроблює плани дій. Проте глобальне вирішення проблеми поки-що не відбувається.

Кіровоград

Великий смітник, розташований неподалік Інгульської шахти, яка знаходиться в Кіровоградській області,  став приводом для обговорення питання будівництва сміттєпереробних підприємств на цій території .

Проект будівництва утилізаційного підприємства потужністю у 100 тис. тон на рік розроблений. Для будівництва виділено земельну ділянку площею 4 гектари [32].

Харків

Крім того, у м. Люботин Харківської області експлуатується сміттєспалювальна установка, а у Харкові – дві мобільні сміттєспалювальні установки [32].

Львів

У м. Червоноград Львівської області у серпні 2012 року було відкрито підприємство з сортування ТПВ, а також полігон для утилізації органіки. ТПВ звозять із прилеглих населених пунктів [32].

Івано-Франківськ

Представники румунської програми управління відходами "Ековерде" запропонували місцевим радам Рогатинського та Калуського районів Івано-Франківської області інвестиційну програму з переробки ТПВ на умовах концесії. При цьому передбачається, що на території даних районів ТПВ будуть проходити тільки первинну переробку (сортування, тюкування), а для глибинної переробки будуть відправлятись на завод у м. Бучач Тернопільської області. У даний час ці проекти розглядаються місцевими органами влади та громадами.

Миколаїв

Спільно з італійськими інвесторами здійснюється проект з облаштування сміттєсортувальної лінії ТПВ у м. Миколаїв. Обсяг іноземних інвестицій в цей проект складає 600 тис. євро. Кошти витратять на обладнання та реконструкцію приміщення заводу, а також на обладнання ліній і закупівлю контейнерів та сміттєвозів.

У той же час, у V-й категорії конкурсного відбору Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, переміг спільний проект Миколаївської обласної ради, Вознесенської міської і районної рад та Веселинівської селищної ради під назвою "Впровадження системи повної переробки твердих побутових відходів з отриманням альтернативних видів палива територіальними громадами Миколаївської області". В рамках цього проекту у Вознесенську має з'явитись сміттєпереробний комплекс вартістю більше 20 млн. грн [33].

Херсон

Великий комплекс підприємств з переробки ТПВ планують збудувати також на території Херсонської області. Інвестором виступає американська компанія PPI Energo Group. У рамках проекту планується збудувати сміттєпереробний завод, станцію сортування і теплову електростанцію у Голопристанському районі, а також лінії сортування у Цюрупинському, Скадовському та Білозерському районах Херсонської області. Загальний обсяг інвестицій у проект має скласти 350 млн. дол. США. Потужність заводу становитиме близько 200 тис. тонн ТПВ на рік. На даний час, між інвестором та Херсонською ОДА підписано меморандум про співробітництво. Створена робоча група з впровадження даного проекту [33].








3.       Екологічний фактор





За даними Міністерства екології та природних ресурсів України

4 - 5. Економічний фактор. Планувальні обмеження

В ході процесу оцінки було розглянуто ряд факторів, в тому числі:

- дотримання чинних законів і правових норм;

- муніципальне твердження переважно для розташування в комерційній зоні;

- суспільне визнання;

- землеволодіння;

- відстань транспортування від джерела до заводу;

- підключення до мережі для споживачів електроенергії;

- близькість до потенційних споживачів тепла;

- доступність локальної інфраструктури.

Різні місця розташування були оцінені з використанням зваженої системи з урахуванням факторів навколишнього середовища, міркувань планування, політичних і правових наслідків.

Незважаючи на те, що світова тенденція полягає в тому, щоб не виробляти небезпечних відходів, зменшуючи кількість таких або використовуючи замінні небезпечні речовини, до цих пір все ще продукуються великі обсяги небезпечних відходів, якими потрібно управляти. Метою проблеми поводження з небезпечними відходами, викладеної Nema і Gupta [35], є "забезпечення безпечного, ефективного та економічно ефективного збору, транспортування, обробки та утилізації відходів". Але залишається питання: як ми будемо керувати небезпечними відходами? Рішення даної проблеми відбувається з різних точок зору. Наприклад, для перевізника, найкращим рішенням буде те, яке має найменшу вартість, тоді як для уряду найкращим рішенням буде те, яке має найменший ризик. Треба вибирати компромісне рішення з урахуванням різних цілей. Інша проблема, пов'язана з небезпекою, - це найрізноманітніші небезпечні відходи, які, як правило, не можуть знаходитися і перероблятися разом. Використовуються різні технології для різних видів небезпечних відходів, таких як технології хімічної обробки або інсектициди. Крім того, сумісні питання є важливими. Тверді відходи, несумісні з певними видами технологій очищення. Наприклад, високореактивні хімічні відходи не можуть бути спалені. Тому будь-яка запропонована математична модель також повинна включати ці реальні аспекти проблеми управління небезпечними відходами.

Установки з переробки небезпечних відходів, як правило, не є кінцевими центрами утилізації. Після процесу очищення відходів виробництва, які вже не є небезпечними, слід утилізувати залишки. Обсяг залишків відходів майже завжди залежить від застосовуваної технології очищення. Наприклад, об'ємна магнітна редукція після нагрівання незначно вище викидів органічних речовин після хімічної дезінфекції. Оскільки витрати на транспортування цих залишків відходів є ще однією проблемою, то також слід визначити місце розташування споруд та маршрути залишків відходів при розміщенні очисних споруд

Вважається, що при роботі з небезпечною проблемою встановлення проблеми може мати два кроки. Перший крок визначить оптимальні розміщення об'єктів, а другий - оптимальні стратегії маршрутизації. Місця розташування об'єктів безпосередньо впливають як на ризик транспортування, так і на транспортні витрати. Таким чином, якщо виявлення та вирішення проблем виникають одночасно, результуючі рішення будуть більш ефективними, ніж поступовий підхід.

Проаналізувавши дані, я роблю висновок, що утилізація відходів може застосовуватися окремо на спеціально відведених просторах чи у спеціально спроектованих спорудах, а також може комбінуватися, таким чином збільшувати набір функцій та можливостей на заводі для утилізації.

Наведені у другому розділі методи утилізації відходів потребують розумного архітектурного простору для втілення у життя. Тому сучасний сміттєпереробний завод має бути:

-         максимально зеленим та екологічним;

-         автономним (забезпечувати себе енергією);

-         гармонійним у архітектурному вирішенні (бути приємним до сприйняття, максимально вписуватися в навколишню забудову, привертати до себе увагу, таким чином акцентувати увагу на проблемі забруднення навколишнього середовища та  залучати людей до співдії),

-         енергоефективним для міста (енергія, отримана із переробленого сміття має йти і на потреби міста та населення),

-         безвідходним ( працювати за принципом «замкненого ланцюга»). Підходячи до розв’язання проблеми утилізації сміття, варто звертати увагу не лише на технічну сторону питання, а й на психологічну.

Менталітет народу формується поколіннями, так само довго він і змінюється. Інформація найкраще засвоюється в дитинстві, формуються навички поведінки в суспільстві, з природою, з довколишнім середовищем. Тому цікавим підходом може бути внесення на утилізуючі заводи функції інтерактивного музею, де будуть організовуватися виставки, екскурсій для дітей та дорослих.


Розміщення сміттєспалювального заводу

Муніципальний завод по переробці ТПВ є об'єктом громадського обслуговування. Місце розташування завжди має бути визначено з врахуванням економічних та екологічних проблем. Сміттєспалювальний завод твердих відходів створить додаткову енергію, яка може бути доступною у формі тепла або електроенергії залежно від попиту на місцевому енергетичному ринку.

Ключові критерії

✓✓✓ Контрольована та добре керований полігон має бути доступним для видалення залишків.

✓✓ З точки зору якості повітря в зоні майданчика, смог не є прийнятним.

✓. ССЗ бажано розташовувати в зонах використання земель, призначених для середньої та важкої промисловості.

✓ ССЗ зі спалювання ТПВ бажано розташовувати у промислових районах поблизу електростанцій.


✓ Транспортування сміття має займати не більше 1 години при керуванні вантажівкою з району утворення відходів до заводу.

✓ Сміттєспалювальні заводи повинні бути не менш ніж на відстані 300-500 метрів від житлових зон.

✓ Сміттєспалювальні підприємства повинні розташовуватися поблизу відповідних споживачів енергії.

Отже, екологічна тема актуальна в усіх сферах людської діяльності, і особливо в архітектурних, тому дослідження та наслідування позитивного досвіду при проектуванні сміттєпереробних центрів мають добрі перспективи розвитку.

Моя робота охоплює різні архітектурні завдання:

- ревіталізація території,

- розміщення нових архітектурних об'єктів та їх інтеграція з існуючими промисловими об'ємами

- формування нового публічного простору.

У проекті такі цілі були досягнуті:

1. звільнено територію від небажаних структур;

2. відновлено будівлі та споруди, які мають певну архітектурно-історичну цінність, надаючи їм нову функцію;

3. розвинуто річковий прохід на південній частині Нижньої Телички

4. створення пішохідного шляху з новим річковим переходом та додано більше привабливих ландшафтних точок, парку;

5. розроблений проект нового багатофункціонального комплексу переробки відходів.

3.2. АНАЛІЗ ВИХІДНОЇ СИТУАЦІЇ

Територія проектування, Теличка, розташована у Києві, Україна.

Київ - столиця України, одного з найбільших та найстаріших міст Європи. Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся та лісу на обох берегах Дніпра. Площа міста складає 836 км². Довжина узбережжя - більше 20 км.

 

 Територія міста ділиться на 10 адміністративних районів:

 


 (Fig.2.) Location of Kyiv districts, google image


Нижня Теличка органічно вписується в структуру Голосіївського адміністративного округу, вона зручно пов'язана з розвиненою міською вулично-дорожньою мережею, пов'язана зручним автотранспортом, залізничним транспортом та лінією метро.

Теличка - це історичний район промислової зони Києва. Розташована біля станції метро Видубичі. Геологічно територія Телички була сформована в результаті намиву грунтів водами річки Либідь.


Розташування району в безпосередній близькості від історичної частини міста, фото бюро “Zotov&Co”

Теличка - це унікальна територія, яка одночасно розташована поблизу: - основних транспортних артерій (Дніпровського, Наддніпрянського та Столичного шосе (частина головної осі "Північ-Південь"), залізничні та Південні автомобільні метро-міста з суміжною інфраструктурою, метро, залізниця та ін.); - основні історико-духовні центри (Видубичи, Лавра); - один з ключових історичних центрів (Печерськ); - Головний дендрологічний центр (Центральний ботанічний сад); - геофізична та ландшафтна вісь (Либідь та її дельта).

 

                            Розташування Телички, фото бюро “Zotov&Co” bureau

Головною ідеєю проекту є створення багатофункціональної зони переробки, яка може "комунікувати" з людьми, нести в собі освітню функцію.


Інтеграція з ландшафтом сміттєпереробного комплексу на Теличці / Ідея компації BIG щодо інтеграції заводу Amager Bakke з природним ландшафтом та створення гірськолижного схилу на даху

Подібна ідея з різноманітним нашаруванням даху буде розроблена на використовуваній у проекті території . У цих шарах розташовується і зелень, тому об'єм будівлі буде виглядати як частина природного ландшафту.


Схил на даху сміттєспалювального комплексу


 

3.3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПЛАНУВАЛЬНЕ РІШЕННЯ

Одним із головних завдань при роботі із генеральним планом  було розділити трансортні шляхи для вантажівок із сировиною та громадські потоки. Тому було прийняте рішення дорогу з вантажівками запроектувати на півдні, під Південним мостом, де об’єкти не будуть пересікатися з людськими потоками і рухатимуться по вже прокладених в минулому маршрутах. Окрім того такі дороги відокремлюються зеленими насадженнями та спеціальними шлагбаумами.

Громадські ж потоки знаходяться на півночі і включають в себе паркові шляхи , зону ресторану та експозиції, нижче адміністративну зону ( для працівників багатофункціонального комплексу)

  

ЕКСПЛІКАЦІЯ ДО ГЕНПЛАНУ

1. Зона очікування (заїзд)

2. Виїзд

3. Контрольно пропускний пункт

(контроль ваги та радіоактивний контроль)

4. Пандус до демпінгового залу

5. Демпінговий зал

6. Бункер

7. Блок сортування сміття

8. Склад сировини

9. Склад попелу

10. Паркінг

11. Адміністративно-побутовий блок

12. Шлагбаум

13. Пристань

14. Очищення димових газів

15. Турбінний зал

16. Котельня

17. Бункер

18. Пожежне депо

19. Парковка грузових автомобілів

 

Територія сміттєпереробного комплексу заплвнована «відкритою» для громадськості, звісно на допустимому рівні. Із громадської зони з парком та набережною на півночі люди можуть відвідувати експозицію-музей та експерементальний центр для дітей в адміністрітивній зоні сміттєпереробного комплексу, а також завдяки спеціальним переходам побачити роботу заводу на різних стадіях і потрапити на зелений дах сміттєпереробного комплексу, де відкриваються прекрасні види на Дніпро та панораму Києва.


1 - громадська площа

2  - дорога для велосипедів

3 - парк скульптур

4 - зона відпочинку

5 - відкритий кінотеатр

6 -  набережна

7 - ресторан з виставкою

8 - пішохідна дорога

9 - територія сміттепереробного комплексу”на розвиток”

10 - блок сміттєсортування

11 - сміттєспалювальний блок

12 - окрема дорога до заводу

13. оглядова зелена площадка

 

Архітектура будівлі була адаптована до оптимального використання простору, необхідного для розміщення технологічного процесу сміттєспалювального заводу. Головний зал, завдяки обробці сировини, був розділений на три окремі частини. У першому з них відходи завантажуються із сміттєсортувального комплексу, що розміщений неподалік та завантажуються в тимчасовий резервуар для зберігання. У центральній частині залу відбувається автоматичний збір відходів, який передається на технологічну лінію. Це найвища частина залу. У останній частині є соціальний блок для працівників команди. Команда також включає в себе наступні елементи: адміністративне та соціальне будівництво, підземні вогнезахисні танки, установи для очищення промислових стічних вод, підземні резервуари для нафти, розподільна станція, індексація шлаків, будівництво відстійників та хімічна стабілізація.


Сміттєпереробна фабрика «замкненого ланцюга» («Closed loop» factory) ( Fig.92.)



( Fig.92.) Фабрика «замкненого ланцюга». Принцип роботи

 

( Fig.92.) Приклад однієї із розподільних ліній на заводі «Замкненого ланцюга»

3.4. ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВЕ РІШЕННЯ


 Перспективне зображення

3.4.1. Архітектурна ідея об’єкту проектування

Сміттєпереробний комплекс складається із чотирьох основних блоків це:

1        Адміністративно-побутовий

2        Блок сміттєсортування

3        Блок сміттєспалювання

4        Контрольно пропускний пункт

План комплексу

У свою чергу, кожна із цих споруд має своє функціональне навантаження.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПОБУТОВИЙ БЛОК СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ

3 поверхів та цокольного поверху


Перспективне зображення


 На цокольному поверсі здійснюється господарча функція


Перший поверх уміщає в себе зони:

1)    Вхідну

2)    Харчувальну

3)    Розподільчу

4)    Навчальну



Другий поверх включає зони:

1)    Побутову

2)    Господарську

3)    Адміністративну

4)    Навчальну

5)    Оздоровчу

6)    Сполучну


Третій поверх містить зони:

1)    Адміністративну

2)    Побутову

3)    Господарчу

4)    Відпочинку

 



СМІТТЄСОРТУВАЛЬНИЙ БЛОК СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ:

Перспективне зображення

1)    Бункер збору відходів

2)    Будівля сортування

3)    Будівля зберігання

4)   Будівля колектування попелу


 


План сміттєпереробного блоку

 

СМІТТЄСПАЛЮВАЛЬНИЙ БЛОК СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ:


1)    Бункеру з відходами

2)    Блоку спалення

3)    Блоку відгрузки попелу

4)    Блоку очищення диму та генерації енергії


План сміттєспалювального блоку

 

Усі будівлі комплексу пов’язані між собою надземними переходами.


Надземні переходи  комплексу

 

Зона збору попелу в будівля сміттєсортування  з’єднана із Блоком відгрузки попелу в будівлі сміттєспалювання.

Відгрузка відбувається завдяки надземному тунелю із конвеєрною стрічкою.

Також відсортоване сміття, придатне до спалювання, направляється із сортувальної лінії сміттєсортувального комплексу в бункер сміттєспалювального комплексу через підземну конвеєрну стрічку.

Схема транспортування відходів : 1) сміттєсортувальний блок; 2) конвеєрна стрічка;

3) бункер сміттєспалювального блоку

 

 

Дах будівлі есплуатуємий, із зеленою площадкою та виглядом на місто.


Організація зв’язку всіх груп приміщень і побудова композиції комплексу спланована за прийомом блокування об’ємів. Основні групи приміщеннь заплановані в розділених корпусах, пов’язаних між собою переходами. Такий прийом блокування забеспечив досить зручні зв’язки між об’єктами за рахунок теплих переходів, а також необхідну ізоляцію окремих груп приміщеннь одне від одної.

 

3.4.3. Об’ємно-просторова організація об’єкту проектування

Основні приміщення сміттєпереробного комплексу мають природне освітлення. Кімнати довгого перебування людей освітлюються штучним освітленням. Другим, або штучним світлом освітлюються деякі санітарні вузли та складські приміщення, комори та переодягальні. Коридори кабінетів та палатних відділень освітлюються природним світлом через вікна.

У будівлі запроектовано пасажирські і вантажні ліфти, а також сходові клітини. Також з кожного блоку є вихід на евакуаційні сходи.

Всі приміщення у будівлях запроектовані з урахуванням усіх норм габаритів приміщення, що дає можливість вільного пересування.

ВИСНОВКИ

Розробка проектів з вирішення проблем утилізації і втілення їх у життя буде сприяти екологічному, економічному та розвитку бізнесу в Україні. Окрім того варто розробляти проекти, які будуть включати в себе декілька функцій: сортування, переробка, утилізація, повторне використання, арт функція (залучення народу арт засобами до замислення над даною проблемою та її вирішення. Переробка відходів - одна з галузей, що найбільш динамічно розвиваються в сучасному світі. Сприяння формуванню будівель та споруд сміттєпереробних комплексів для  утилізації побутових відходів та рециклювання сировини оголошено одним із пріоритетів при формуванні державних програм розвитку енергозбереження та пошуку нових альтернативних джереленергії. Фокусування на даній проблемі та інвестиції поліпшать економіку нашої держави.